Главная › Новости

Варто купувати дорогий одяг?

Опубликовано: 29.09.2018

Де знайти одяг українського виробництва

Зізнатися чесно, ще пару років тому я точно могла назвати себе шопоголіком, а вірніше навіть людиною, готовим витратити всю зарплату на купівлю чергового «брендового» сукні або «ексклюзивних» туфель. В лапки беру ці епітети лише тому, що сьогодні, я більше не женуся, а вірніше, навіть сама біжу від бажання поповнити свій гардероб фірмовою і начебто як дизайнерської річчю, з однією лише позначкою «Made in China». Досвід – хороша штука, як не крути. Тільки він допомагає зробити висновки зі своїх помилок і переглянути погляди на ті, чи інші речі в прямому сенсі цього слова.

Так сказати знаковими для мене і мого ставлення до купівлі дорогих речей стали три випадки, завдяки яким я зрозуміла, що не варто витрачати всі гроші на вельми сумнівне поповнення свого гардеробу. Отже, почну…

Випадок № 1. Зима підходила до свого логічного завершення, танув сніг, мороз слабшав. У шубі ходити було вже якось безглуздо, пуховик здавався якимось громіздким, і моя душа вимагала свята – у вигляді обновки. Раніше звільнившись з роботи, я вирушила в розташований неподалік торговий центр у пошуках своєї мрії – курточки для міжсезоння. Оскільки день тоді явно складався для мене вдало: раніше пішла з роботи, на картці були гроші і настрій чудовий, я вирішила відвідати магазини, які раніше не заходила. На моєму шляху виникла він – магазин з гламурної вивіскою Paris Hilton. Не секунди не замислюючись, я увійшла і була зачарована обстановкою. Одягу було не багато, та і саме приміщення бутіка здавалося досить компактним, а інтер’єр, оформлений в стилі глем-року в рожевих і чорних кольорах, просто заворожував.

Дівчина-консультант, дізнавшись, що я шукаю, запропонувала мені приміряти ексклюзивну куртку як раз для міжсезоння. Єдина і неповторна, з хутром кролика на комірі (який був чомусь пофарбований під леопарда), з розшитій стразами змійкою, – вона коротка і тонка – здалася мені ідеальною. Віддавши 27 тисяч рублів за цей шедевр дизайнерської думки від талановитої Періс Хілтон, я проносила її рівно один сезон, а потім її поверхня (щось середнє між нейлоном і поліестером) почала облазити, втрачаючи свій гламурний блиск. То суворе російське міжсезоння, то їзда в громадському транспорті і постійне носіння сумки на плечі так не «сподобалися» моєї обновці, але вона прослужила мені зовсім недовго. І те, носила я її тільки восени і навесні, тому що в перехідний період в ній було холодно. Навіщо я тоді витратила стільки грошей на річ від Періс Хілтон, зроблену все одно все в тому ж Китаї, та ще й явно не якісно – питання риторичне.

Випадок № 2. Нині популярно стало заводити сторінки в соцмережах, де заповзятливі дівчата й юнаки продають одяг і взуття з країн далекого і ближнього зарубіжжя. «Гуляючи» так сказати по просторах інтернету, я побачила на одній з сторінці інформацію про можливості замовлення і подальшого придбання леопардових слиппонов – взуття, яка два роки тому здавалася менш поширеною. З тканини на гумовій підошві висотою 5 сантиметрів вартістю 3500 тисячі – вони, через три тижні очікування, опинилися на моїх ногах.

Я раділа рівно два тижні, поки дівчина мого брата Катя не прийшла до нас додому в приблизно таких же, але замовлених на AliExpress за 500 рублів, тобто в сім разів дешевше, ніж я. Відрізнялися вони тільки на дотик: у неї тканина була тонкою і на устілці не було логотипу, а у мене був. Ось тільки від цього мені легше не стало і, я, в черговий раз переконавшись у своїй дурості, суворо-пресуворо наказала собі більше не вестися на жодні модні провокації.

Випадок № 3. Однак остаточно «розірвати» мої стосунки з дорогими речами допомогла мені все ж інша ситуація, в якій мені довелося знову понести невиправдані фінансові втрати. Якось у суботу я вирішила скласти своїй мамі компанію в пошуку відповідного їй брючного костюма. Ми ходили по виключно жіночим, так би мовити, віковим магазинах, де я і не збиралася нічого собі купувати, поки раптом не побачила червоне плаття: короткий, обтягуючі – як раз для новорічного корпоративу, та ще й зі знижкою майже 700 рублів. Загалом, ідеальна купівля – раптом вирішила я. Хоча насправді, це було дуже посередню за фасоном плаття вартістю 4 тисячі рублів з простого червоного трикотажу. «Це Польща», — з гордістю в голосі сказала тоді продавщиця і з якоїсь невідомої причини ці слова справили на мене сильне враження. В чому тут магія, і коли Польщу вважали країною, яка диктує моду і стиль – я тоді не подумала, адже чомусь так багато сенсу було в цій глибокій фразі консультанта. В понеділок я прийшла на роботу і побачила свою колегу в точно такому ж платті, купленому нею на ринку за 1500 рублів. Досить з мене цих покупок – вирішила я тоді пішла магазин здавати сукню з Польщі (благо два тижні ще не минули).

Одним словом, може, звичайно, скупий і платить двічі, але ось марнотрат платить в 10 разів більше. Навчена гірким досвідом відтепер я дуже розумно намагаюся підходити до купівлі одягу. По-перше, запитую себе: чи дійсно мені це треба, по-друге, намагаюся об’єктивно дивитися на те, чи відповідає дана річ хоча б на 50% своєї вартості, і, по-третє, обходжу стороною магазини Періс Хілтон та інших сумнівних американських, європейських, польських дизайнерів, чий одяг шиється в Китаї, а варто, як в Мілані.