Радивилів: У старих фото з домашнього альбома
Опубликовано: 23.10.2018
Історія далека і недалека… З недалекої радивилівської минувшини багато чого зберігає наша пам’ять. Щось залишилося на старих фотознімках, хоча фотографуванням на вулицях кілька десятиліть тому мало хто займався – занадто дорогою була розвага. Відомо, що в Червоноармійську (Радивилові) 1950 – 1960-х років святкові заходи влаштовували в дендропарку (сільськогосподарські виставки), на площі при в’їзді в місто зі сторони Бродів (біля входу в парк від рогу вулиць, тепер Кременецької і Паркової), на Ринковій площі (тепер вулиця І.Франка).
Цікаві радивилівські знімки з домашнього архіву опублікувала на сторінці «Радивилів» у Фейсбуці Ірина Крайник з Дніпропетровська. З деякими ми вже познайомили. А ці фото дають уявлення про атмосферу свят у Червоноармійську (Радивилові) 50-60 років, про те, як радивилівці вдягалися, як організовували концерти (зверніть увагу на диригентку, котра стоїть на столі), як своєму бідному селянському способові життя намагалися надати потрібного в той час ідеологічного «оздоблення».
Пропонуємо вашій увазі й деякі принагідні нотатки пані Ірини (дівоче прізвище Бєлоусова) до вміщених нею фото:
«Ось як відзначалися свята. Пафос, походи, паради, тріумфування. Мама натягала мені нові (ну або випрані) панчішки. Тоді навіть слова такого – колготки – не придумали. Панчішки були і в дівчаток, і в хлопчиків. Обов’язково майструвалося нове плаття, купувався беретик, нові костюмчики для хлопчиків, надувалися кульки. Ну і вінець усього – червоний прапорець. Парад у Червоноармійську (Радивилові), а потім маївка в лісі – «апофеоз» свята.
Зізнатися, я ду-у-у-же любила свята. Ви що, не розумієте, яке задоволення в не дуже забезпечений час – ситро і шоколадні цукерки. Може, й були люди, які могли собі дозволити ВСЕ, у нас в сім’ї було трохи не так. Хоча моя мама вважалася «пані», і у нас була Галя (кухарка і няня одночасно). Батько привозив з Києва з відряджень заморські ласощі – банани, апельсини і … кавун, який ми обгризали до шкірки. Та це були свята живота. А загальнонародні – це зовсім інше! Так, я пам’ятаю, як мама шила взуття для молодшенького – мазунчика Вови – зі шкіряної сумки. А ще у мами була модистка (так це тоді називалося), яка шила наймодніші сукні по картинках з новітньої тоді книги «Домоводство».
Модистка жила біля радивилівського кладовища в якомусь особливому будинку. Взагалі такого планування будинків (на дві половини, з виходом у господарську половину зі всякою живністю) я більше ніде не зустрічала.
Фото не підписані. Ми жили у Радивилові з 1951 року. І до 1963.
Перше фото – це 36-а річниця Жовтня. Цього я точно не пам’ятаю, оскільки мені було всього 3 роки. А ось далі все простіше. Фотографія, де мужик на вантажівці (як Ленін на броньовику) і натовп дослухається, – це святкування річниці «возз’єднання» України з Росією. І великий хор у лісі – теж. Діти на велосипедиках, чоловіки на мотоциклах, макет ракети, жінки в українських вишиванках і віночках, усі “здобутки” радянської влади показувалися на парадах. Діти в білих фартушках – це 1 вересня в НОВІЙ школі. Не пам’ятаю точно, десь 1960-й. Ось там на фото в другому ряду висока чорнява дівчинка – Люся Горевич. Поруч, сіра мишка, їй по плече – я. Прямо переді мною велика дівчинка – Таня Шепова. Решту в обличчя пам’ятаю, а імена забула. Ці дві були моїми сусідками і подругами. Так що приношу (як то кажуть) свої вибачення.
Там, де вози, – то, швидше за все, 1951 -1952. Я можу помилитися. Ну, може бути 1953-й».
